Якби вони повернулися: реакція письменників Розстріляного Відродження на сьогоднішні події

Якби вони повернулися: реакція письменників Розстріляного Відродження на сьогоднішні події

Уявіть, що сталося диво. Письменники Розстріляного Відродження повернулися. Вони відкривають очі після десятиліть мовчання і бачать Україну 2025 року. Київ, Харків, Одеса. Українська мова всюди. Жовто-блакитні прапори майорять на адміністративних будівлях. Хтось у кав’ярні читає їхні книжки. Вуличне графіті: "Геть від Москви! Дайош Європу!".

Спочатку вони розгублені.

— Це що, сон? — питає Валер’ян Поліщук, розглядаючи айфон у руках студента, який читає його вірші в електронній книзі.

— Ні, це реальність, — відповідає йому Хвильовий, вдивляючись у TikTok, де українська блогерка запитує підписників: "Ну що, прочитали "Я (Романтика)"? Як вам той психопат-оповідач?"

Але варто їм трохи роздивитися, і стає зрозуміло: історія знову робить коло.

"Та ви що, нічого не змінилося?!"

Десь у новинах з’являється сюжет про обстріл Харкова.

Хвильовий блідне.

— Знову? Вони знову прийшли?

Йому ніхто не відповідає. Просто мовчки передають телефон, де видно фото зруйнованих будинків. Київ, Ірпінь, Маріуполь. Вороги ті ж самі, методи ті ж самі.

— Нам знову не дають жити, — стискає кулаки Лесь Курбас. — Нам знову не дозволяють творити!

Його Березіль знищили в 1933-му. Тепер він дізнається, що росіяни зруйнували театр у Маріуполі.

— Вони бояться культури, бояться мистецтва, яке не підкорюється, — каже він, і в його очах блищить знайомий вогонь. — Але ж, панове, це означає, що ми їм страшні.

Хвильовий і соцмережі: "Треба писати!"

— Гаразд, а де тут друкарська машинка? — запитує Микола Хвильовий.

Йому сміються в обличчя й показують ноутбук. Він дивиться скептично, але швидко вчиться набирати текст на клавіатурі. Через пів години він уже веде телеграм-канал під назвою "Український Ренесанс Reloaded".

Перше його повідомлення:

"Вони повернулися. Не ті. Ми. Українці повернулися. І цього разу ми не дамо себе розстріляти. Геть від Москви – не просто лозунг. Це інструкція до дії."

Через день у коментарях уже 50 тисяч підписників.

Лесь Курбас і культурний фронт

Курбас тим часом організовує новий театр.

— Нам потрібні вистави для військових, для дітей, для тих, хто втратив дім. Культура тримає націю разом, — каже він, поки ставить перформанс прямо в укритті київського метро.

— Але ж війна, брак ресурсів… — починає заперечувати хтось.

Ви гадаєте, у нас тоді були ресурси? У нас була мрія. Вона й зараз тут.

Поети та війна: "Час діяти"

Поети не чекають.

Марко Вороний записується до лав добровольців.

— У моєму роду поетів вбивали за слово. Але я хочу довести, що слово може вбивати ворога.

Григорій Епік пише про окуповані міста — у нього виходять такі тексти, що після їхнього читання навіть найзапекліші скептики донатять на ЗСУ.

Фінал: тепер вони знають, за що боролися

Через місяць вони збираються в Києві, на Софійській площі.

Хвильовий, Курбас, Поліщук, Вороний, Епік.

Дивляться на людей, які йдуть містом. Сміються, плачуть, тримаються за руки.

— Ми були праві, — каже Хвильовий. — Україна таки була варта боротьби.

— Але тепер її треба захистити, — додає Курбас. — І цього разу ми не програємо.

І вони зникають, залишаючи по собі тільки їхні слова, їхню віру, їхній дух.

Сьогодні Розстріляне Відродження живе не лише в книжках. Воно живе в кожному з нас.