Пам’ятати, щоб жити: чому Розстріляне Відродження — це не лише про минуле
Image: hromadske.ua
Якби в 1920-х існували літературні рок-зірки, то вони точно були б серед українських письменників. Уявіть собі покоління, яке творило зухвало, експериментувало зі словом, ламало традиції й сміливо заявляло: "Геть від Москви!". Вони вірили в українську культуру, відкривали нові горизонти в літературі, театрі, живописі, кінематографі. Але більшість із них не дожила навіть до 40 років.
Вони були розстріляні, заслані до таборів, доведені до самогубства. Їх намагалися стерти з пам’яті народу, знищити їхні твори, викреслити з історії. Але вони вистояли, навіть через десятиліття тиші.
Сьогодні, коли Україна знову переживає репресії, коли нашу культуру намагаються викорінити, коли митці та письменники стають мішенню, — історія Розстріляного Відродження звучить як попередження і заклик до дії.
Курбас vs. Станіславський: хто крутіший?
Скажемо чесно: Лесь Курбас крутіший за Станіславського. Чому? Бо він не просто працював із акторами — він створював цілий космос на сцені.
Курбас був революціонером українського театру. Його "Березіль" — це не просто театр, це справжній мистецький центр, де ставили експериментальні вистави, використовували кінематографічні прийоми, музику, гру світла. Його актори не просто говорили текст, вони жили ним.
Станіславський навчив акторів "переживати" роль, а Курбас дав їм можливість бути творцями, не обмежуючись однією системою. За це його і знищили. Його відправили в табори й розстріляли у 1937-му. Але його ідеї пережили радянську цензуру, і сьогодні ми маємо шанс знову відкривати його геніальність.
Хвильовий – справжній панк української літератури
Якщо хтось у 1920-х і був літературною рок-зіркою, то це Микола Хвильовий. Його стиль — різкий, емоційний, безкомпромісний. Його тексти — це чиста енергія, анархія, протест проти всього, що заважало розвитку України. Він кидав виклик Москві, запитував, чому українці мають йти за чужим сценарієм, коли можуть творити власний.
Його знаменитий лозунг "Геть від Москви!" був не просто гаслом, а програмою дій. Хвильовий закликав орієнтуватися на Європу, на світ, а не бути колонією імперії. За це його цькували, а у 1933-му він пустив собі кулю в скроню, щоб не бачити, як його друзів нищать один за одним.
Маловідомі, але не менш важливі
Розстріляне Відродження — це не тільки ті імена, які на слуху. Десятки талановитих письменників, про яких мало знають, заслуговують на нашу увагу.
- Григорій Епік — письменник, який писав про звичайних людей, про їхню боротьбу і мрії. Розстріляний в урочищі Сандармох.
- Валер’ян Поліщук — автор модерністських творів, який хотів перетворити українську літературу на мистецтво майбутнього. За це і був знищений.
- Марко Вороний — син відомого поета, який став символом знищеного покоління. Його забрали просто зі студентської лави, а потім розстріляли в Києві.
Чому це важливо пам’ятати?
Бо те, що відбувається зараз, — це спроба повторити історію. Коли росіяни знищують українські музеї, вбивають митців, забороняють українську культуру на окупованих територіях — вони діють тими ж методами, що і в 1930-х.
Ми маємо пам’ятати цих людей, їхні твори, їхні мрії. Читати їхні книжки, ставити їхні п'єси, говорити про них. Тому що вони не просто минуле — вони частина нашого майбутнього.
Читайте Хвильового, відкривайте Курбаса, вивчайте Епіка. І ніколи не давайте повторити Розстріляне Відродження знову.